Оптичний приціл, також відомий як приціл, є оптичним прицільним пристроєм. Його походження можна простежити до стародавнього прицільного пристрою «Ваншань», згаданого в «Нарисах басейну мрій» Шень Куо часів династії Північна Сун. Документальні відомості про телескопічні-націлювачі існують ще до 19 століття. На початку 20 століття з'явилися оптичні приціли практичного бойового значення, які набули популярності під час Першої світової війни.
Приціли в основному діляться на чотири категорії: телескопічні, колімаційні, світловідбивні та лазерні. Телескопічні приціли формують реальне зображення цілі через об'єктив, придатний для далеких статичних цілей; колімаційні приціли (включаючи ті, що мають внутрішню червону-зелену крапку) використовують принцип накладання бінокулярного зображення, що підходить для-рухомих цілей на близькій відстані; рефлектори використовують групу лінз для відображення зображень, що дозволяє наводити на рухомі цілі; лазерні приціли використовують видимий лазерний промінь для допомоги у прицілюванні. Сучасні розробки включають конструкції зі змінним збільшенням, концепцію прицілювання Біндена (автоматичне регулювання збільшення), голографічні приціли (використовують принцип дифракції світла). Ізраїльський інтелектуальний приціл SMASH2000 оснащений лазерним далекоміром, замиканням цілі, а також записом і передаванням зображень, тоді як американський військовий XM157 об’єднує балістичний комп’ютер і лазерний далекомір. Приціли нічного бачення включають технології покращення -слабкого освітлення та інфрачервоного теплового зображення, що дозволяє ідентифікувати ціль у темряві.
